 |
| Кілька видів моху в композиції |
Я обожнюю мохи, а також рослини похмурих вологих лісів і багнистих торфовищ: різноманітні папороті, комахоїдні росички й жирянки... Давно збираюся вирощувати їх удома як кімнатні рослини.
Це доволі складна справа, оскільки їм потрібні особливі умови. Найголовніше — вологість. Пляшкові сади, флораріуми, різноманітні скляні вази вирішують цю проблему. Друга умова — вода для поливу має бути м’якою, найкраще — дощова або дистильована. Ґрунт, на яких ростуть мохи, може бути різний. І тут я не дійшла одностайного виновку, яким же має бути ґрунт для мохів. Мої спостереження такі: сфагнуми, як відомо, ростуть на торфовищах, безліч інших мохів — будь-де, починаючи від глинястого жирного чорнозему і закінчуючи каменями й деревами. Отож, ґрунт може бути найбіднішим. Кислотність бажана від pH 5.0 до pH 6.0 (якщо показник pH нижче — добре, допустимий же максимум — pH 6.5).
Назбиравши улюблених рослин та діставши давно придбану для такого діла скляну вазу, я нарешті наважилася втілити давню мрію.
Назбиравши улюблених рослин та діставши давно придбану для такого діла скляну вазу, я нарешті наважилася втілити давню мрію.
Склад:
- три види мохів. Їхніх назв не знаю — познаходила на дачі. Удома поклала до балконних ящиків, де вони успішно прижилися. Довелося обережно виймати "з м’ясом". У мене взагалі в балконних ящиках чомусь найкраще ростуть мохи, хоча вікна балкону обернені не прямо на північ і влітку там пекельно палить сонце.
- трухлявий корчак із мохом. На балконі прижився гірше за всіх — мох видавався мертвим. Але мохи є мохи: опинившись під склом, він ожив за кілька годин!
- нефролепіс кучерявий.
- ні живий, ні мертвий сфагнум :-). Назбирала кілька років тому у лісі на Шацьких озерах. Не прожарювала, окропом не поливала, але мох сухий і ніби мертвий.
- також поклала соснову шишку як орієнтовний індикатор вологості. За сухого повітря вона розправляє лусочки, і за дуже вологого — стискає їх і стає практично гладенькою.
А ось, що вийшло з цього (фотографувала через кілька тижнів, так що вся колекція, так би мовити, прижилася):
 |
| Нефролепіс і трухлявий корчак із мохом |
 |
| Вигляд згори |
 |
| Вигляд збоку |
Як усе робилося?
Я узяла ґрунт на основі суміші торфів "Азалія" ("Сад чудес") з pH 4-4.5, оскільки він підходить для рослин "болотяного" типу (росичок, осок, вересових) та епіфітів (платицеріуму, бромелієвих). Насипала шар у кілька сантиметрів.
А далі найцікавіше! Почала, зрозуміла річ, від найбільших елементів — папороті й корчажки; вони й створили загальну "атмосферу". Опісля клала на землю секції моху та утрамбовувала руками. Не занадто сильно, позаяк ці рослини доволі крихкі. Втім, створюючи композицію, я постійно приміряла та змінювала розташування, шукаючи, на мою думку, найбільш вдале рішення.
Насамкінець занурила до вази ніс і... одразу ж пригадала солодкуватий і прохолодно-болотястий запах лісу, де ростуть папороті на мохових килимах! Частинка лісу вдома!
Тепер залишилося лише полити творіння і уважно спостерігати за конденсацією вологи. Якщо правильно відрегулювати рівень вологості, то в закритих умовах (ваза під скляною накривкою) уся композиція житиме сама по собі, зовсім не потребуючи зволоження! Баланс досягається так: краплини вологи не мають висіти на склі цілодобово, проте зовсім сухою ваза бути не повинна. Вологість оптимальна, якщо конденсат з’являється лише інколи — зазвичай вранці.
Можливо, це було помилкою, але я не стерилізувала ґрунт. А навіть, якби й зробила це — у мене присутній ще й корчак із живим мохом. І його знезаразити неможливо — тож пліснява все одно би не була знищена цілковито. Власне, плісняви я чомусь не дуже боюся — підживлюю свої папороті яблучками та грушками-гниличками, перепрілим листям, і нічого. І щось я не можу уявити, щоб мох загинув від плісняви (а тим паче, мох сфагнум з його протигнильними властивостями! :-).
Я узяла ґрунт на основі суміші торфів "Азалія" ("Сад чудес") з pH 4-4.5, оскільки він підходить для рослин "болотяного" типу (росичок, осок, вересових) та епіфітів (платицеріуму, бромелієвих). Насипала шар у кілька сантиметрів.
А далі найцікавіше! Почала, зрозуміла річ, від найбільших елементів — папороті й корчажки; вони й створили загальну "атмосферу". Опісля клала на землю секції моху та утрамбовувала руками. Не занадто сильно, позаяк ці рослини доволі крихкі. Втім, створюючи композицію, я постійно приміряла та змінювала розташування, шукаючи, на мою думку, найбільш вдале рішення.
Насамкінець занурила до вази ніс і... одразу ж пригадала солодкуватий і прохолодно-болотястий запах лісу, де ростуть папороті на мохових килимах! Частинка лісу вдома!
Тепер залишилося лише полити творіння і уважно спостерігати за конденсацією вологи. Якщо правильно відрегулювати рівень вологості, то в закритих умовах (ваза під скляною накривкою) уся композиція житиме сама по собі, зовсім не потребуючи зволоження! Баланс досягається так: краплини вологи не мають висіти на склі цілодобово, проте зовсім сухою ваза бути не повинна. Вологість оптимальна, якщо конденсат з’являється лише інколи — зазвичай вранці.
Можливо, це було помилкою, але я не стерилізувала ґрунт. А навіть, якби й зробила це — у мене присутній ще й корчак із живим мохом. І його знезаразити неможливо — тож пліснява все одно би не була знищена цілковито. Власне, плісняви я чомусь не дуже боюся — підживлюю свої папороті яблучками та грушками-гниличками, перепрілим листям, і нічого. І щось я не можу уявити, щоб мох загинув від плісняви (а тим паче, мох сфагнум з його протигнильними властивостями! :-).
Тому цілком логічно, що наступного дня я побачила невеличкі острівки цвілі. Поборола цю проблему досить легко біопрепаратом фітоспорином, діючі мікроорганізми якої (Bacillus subtilis) просто "зжерли" всю нечисть ;). Шкода тільки, що поки розвідувала про екологічно безпечні і водночас дієві засоби, то один із мохів все-таки встиг загинути...
Втім, довго сумувати не довелося. В один із вихідних трапилася пречудова нагода поїхати до лісу, де я назбирала кілька нових екземплярів, серед яких і два види політріхуму (Polytrichum), пільше відомого за назвою "зозулин льон":
Почала здійснювати свій експеримент у жовтні. Тепер уже грудень — і все живе! Кучерявий нефролепіс росте, мохи теж підростають. Оскільки все творіння закрите кришкою, то поливу не потребувало зовсім!
Втім, корчажка де-не-де пожовкла... Можливо, варто її ледь-ледь зволожити — і вона оживе знову ;).
Втім, корчажка де-не-де пожовкла... Можливо, варто її ледь-ледь зволожити — і вона оживе знову ;).